K Madoně se rzí

Колеса мого велосипеда пробивалися крізь туман і створювали калюжі на старому асфальті тихих пагорбів Шумава. Ми з татом безмовно їхали через похмуру місцевість і прибули до напівзруйнованої каплиці. Я стояв у страху. Мадонна, чиє обличчя було забризкане дощем, дивилася на мене з розбитої картини, вкритої іржею.

Постановка навіяна особистим досвідом несподіваної зустрічі, яка через роки знову виринає з глибин пам'яті й оживає. Сольний спів із танцювальним рухом, світло з туманом, вода з металом, моменти гармонії та моменти тривоги ведуть спільний діалог про речі, до яких можна торкатися лише в поодинокі моменти. Пам'ять про літо поросла іржею і деталі розпису в каплиці зникли. Натомість створюється новий образ, що складається зі спогадів, мрій та асоціацій, які набувають форми в театральному образі. Як це відчувати щось, що духовно перевершує людей? Для когось це відбувається в маленькій забутій каплиці, для когось при зустрічі з особливою людиною, хтось чекає цієї миті все життя. Творці постановки запрошують на спільну церемонію, невелику зупинку та тишу.