Ця подія завершилася!
Klára Hartlová a Alexandra Grüner: Vestigial - Vernisáž
Клара Хартлова та Олександра Грюнер: Вестігіал - відкриття
Подія від: Hidden gallery
Місце проведення: Nádraží Praha - Holešovice, Partyzánská 1546/26, Praha 7
Виставки
Про подію
🎭 Клара Хартлова та Олександра Грюнер: Вестигіальні залишки, які раніше були функціональними, але втратили первісне значення з часом. Вони можуть бути забуті органи, такі як додаток, скелетні залишки в хвості риби або більше не ефективні волосся у людини. Як виїни, Хартлова та Грюнер уявляють предмети, які втратили використання для своєї основної мети і, таким чином, стали символами Ваніта.
плюшевий катування на неоновому хресті, квіти волосся або дитячої коляски, наповненої глиною - ми спостерігаємо сумне шоу всього мінливого, гнилого і потертості, ніби ми читали вірші декадентських поетів, що перемикаються, коли вони перемикаються. "Старі будинки") Свято не дає нам почуття нудоти і всюдисуща розпад, і скорч, здавалося, виникає знову з затемненої поезії Карасека: "А запах гнилі відчувається скрізь, / його отрути розкладаються на все". (b. "Розкладання"). Кімната утворює метафору мрійливої душі, де окремі предмети представляють приховані бажання, непокриті страхи та світанки. Патологічні стани чергують панічні атаки, в той час як розум представлений як матка та риштування ідей. Як і синтагма (тобто композиційні пари) у лінгвістиці, Хартлова та Грюнер художньо прив’язані один до одного за допомогою синтаксичної залежності, одна творчо розвиває твори іншого і навпаки. Там, де Карл Роджерс говорить про "хороше життя", Хартл та Грюнер закликають "Добрий кінець". У той же час, однак, цей американський психолог в ідеалі базується, особливо у випадку з його "явищем поля", де він намагається вигадати переміщені депресивні почуття через їх представництво в твір мистецтва (тобто матеріалізація мистецтва "Я"). Само -акт через мистецтво потім приймається власним «я», яке Роджерс посилався на термін «конгруентність». Повідомлення виставки не полягає в тому, щоб боятися входити в найглибше пекло власної душі, якоюсь темною і хворобливою. Англійський "Озерний поет" Вільям Вордсворт сказав, що "Страх має сотні очей, і всі повинні зловживати стукітним серцем". Однак ніхто з авторів не вагається гордо дивитись на кожного з них ... "Приходь, мила смерть, приходь, блаженний відпочинок!" (Йоганн Себастьян Бах, BWV 478)
плюшевий катування на неоновому хресті, квіти волосся або дитячої коляски, наповненої глиною - ми спостерігаємо сумне шоу всього мінливого, гнилого і потертості, ніби ми читали вірші декадентських поетів, що перемикаються, коли вони перемикаються. "Старі будинки") Свято не дає нам почуття нудоти і всюдисуща розпад, і скорч, здавалося, виникає знову з затемненої поезії Карасека: "А запах гнилі відчувається скрізь, / його отрути розкладаються на все". (b. "Розкладання"). Кімната утворює метафору мрійливої душі, де окремі предмети представляють приховані бажання, непокриті страхи та світанки. Патологічні стани чергують панічні атаки, в той час як розум представлений як матка та риштування ідей. Як і синтагма (тобто композиційні пари) у лінгвістиці, Хартлова та Грюнер художньо прив’язані один до одного за допомогою синтаксичної залежності, одна творчо розвиває твори іншого і навпаки. Там, де Карл Роджерс говорить про "хороше життя", Хартл та Грюнер закликають "Добрий кінець". У той же час, однак, цей американський психолог в ідеалі базується, особливо у випадку з його "явищем поля", де він намагається вигадати переміщені депресивні почуття через їх представництво в твір мистецтва (тобто матеріалізація мистецтва "Я"). Само -акт через мистецтво потім приймається власним «я», яке Роджерс посилався на термін «конгруентність». Повідомлення виставки не полягає в тому, щоб боятися входити в найглибше пекло власної душі, якоюсь темною і хворобливою. Англійський "Озерний поет" Вільям Вордсворт сказав, що "Страх має сотні очей, і всі повинні зловживати стукітним серцем". Однак ніхто з авторів не вагається гордо дивитись на кожного з них ... "Приходь, мила смерть, приходь, блаженний відпочинок!" (Йоганн Себастьян Бах, BWV 478)