Ця подія завершилася!
Kým si pod mojou strechou- výstava Jakuba Kotlára
Поки ти під моїм дахом - виставка Якуба Котлара
Подія від: Jakub Kotlár, Kristina Majvitor
Місце проведення: Street Food & Cafe Possonium, Kyčerského 2965/7a, Bratislava - Staré Mesto
Виставки
Про подію
«Поки ти під моїм дахом» - це фраза, яку багато хто з нас несе з собою з дитинства. Вона обіцяє захист, але водночас встановлює правила, і іноді ми все ще відчуваємо від неї тривогу, а дехто навіть розпач.
У картинах Якуба вона стає тихим, іноді невпізнаваним фоном повсякденного життя: ванної кімнати, двору, дитячої, спальні чи предметів під рукою. Персонажі, які вони роблять, здавалося б, звичайні речі, але вони завжди стикаються з невеликим вибором: прийняти правило, уповільнити темп або повністю зійти з курсу. М'яке гніздечко будинку - це не просто наповнювач інтер'єру. Він відіграє роль місця, де ми вивчаємо межі та тонкощі.
Якуб Котлар (1996) базується на сцені графіті в Братиславі 2000-х років і дослідженні графічного та просторового дизайну. В останні роки він розробляє серію картин, які іноді створюються відповідно до продуманого, іноді інтуїтивного процесу. Швидкий ескіз жовтим кольором, обробка коричневим кольором, виправлення червоним кольором, легкий підфарбовування та нанесення акрилу. Спрей залишає чіткий слід і уточнює контур під кутом.
Матеріали автор обирає за потребою – то полотно позичає з роботи, то картон знаходить на великому складі. Кольори творів побудовані на контрастах. Важливо те, що залишається в голові глядача, а не пошук великих питань. Громадянські мотиви та рішення «тут і зараз» несуть у собі достатню напругу.
Виставка Якуба відповідає досвіду дому як місця, де турбота може перетворитися на контроль, а правила вписані в тіло. Домінуюче зображення маленької дівчинки, яка стрибає через скакалку, ламається при найближчому розгляді, тому що скакалка є колючим дротом. Гра перетворюється на випробування меж. Однак це не жест безнадії, а образ зосередженості, мужності та крихкого пошуку власного темпу в просторі, продиктованому невисловленими очікуваннями. На картині «Мама одягла мені ключ на шию» одна з центральних фігур веде інших із закритими очима, а остання все ще дивиться за квітку. Невеликого зсуву контрасту достатньо, щоб вказати на можливість індивідуального вибору.
Автор свідомо оминає великі соціальні теми. Його цікавить повсякденність, яка формує нас. Зі своїх сімейних альбомів, а також альбомів інших людей, з якими він стикається на роботі, він складає карту, де переплітаються підтримка, звичка та сумніви.
Його герої не декларують чітких повідомлень, радше вони приймають речі такими, як вони є, і водночас намагаються побачити, чи можна зробити крок інакше. У цьому робота Котлара доступна та проста, що робить її ефективною.
Його картини природно дотримуються ліній, які працюють із домом як носієм напруги та вразливості. Якуб не ілюструє ці зв’язки, а дотримується цивільної мови сучасного живопису – жесту, який відбувається миттєво і несе в собі колір, поверхню та тінь.
Таким чином, експоновані роботи об’єднує тонка, але точна ідея, що навіть під чиїмось дахом можна знайти свій власний шлях. Іноді ми сильні, іноді ми тендітні. Обидва стани мають цінність і обидва потребують місця.
У картинах Якуба вона стає тихим, іноді невпізнаваним фоном повсякденного життя: ванної кімнати, двору, дитячої, спальні чи предметів під рукою. Персонажі, які вони роблять, здавалося б, звичайні речі, але вони завжди стикаються з невеликим вибором: прийняти правило, уповільнити темп або повністю зійти з курсу. М'яке гніздечко будинку - це не просто наповнювач інтер'єру. Він відіграє роль місця, де ми вивчаємо межі та тонкощі.
Якуб Котлар (1996) базується на сцені графіті в Братиславі 2000-х років і дослідженні графічного та просторового дизайну. В останні роки він розробляє серію картин, які іноді створюються відповідно до продуманого, іноді інтуїтивного процесу. Швидкий ескіз жовтим кольором, обробка коричневим кольором, виправлення червоним кольором, легкий підфарбовування та нанесення акрилу. Спрей залишає чіткий слід і уточнює контур під кутом.
Матеріали автор обирає за потребою – то полотно позичає з роботи, то картон знаходить на великому складі. Кольори творів побудовані на контрастах. Важливо те, що залишається в голові глядача, а не пошук великих питань. Громадянські мотиви та рішення «тут і зараз» несуть у собі достатню напругу.
Виставка Якуба відповідає досвіду дому як місця, де турбота може перетворитися на контроль, а правила вписані в тіло. Домінуюче зображення маленької дівчинки, яка стрибає через скакалку, ламається при найближчому розгляді, тому що скакалка є колючим дротом. Гра перетворюється на випробування меж. Однак це не жест безнадії, а образ зосередженості, мужності та крихкого пошуку власного темпу в просторі, продиктованому невисловленими очікуваннями. На картині «Мама одягла мені ключ на шию» одна з центральних фігур веде інших із закритими очима, а остання все ще дивиться за квітку. Невеликого зсуву контрасту достатньо, щоб вказати на можливість індивідуального вибору.
Автор свідомо оминає великі соціальні теми. Його цікавить повсякденність, яка формує нас. Зі своїх сімейних альбомів, а також альбомів інших людей, з якими він стикається на роботі, він складає карту, де переплітаються підтримка, звичка та сумніви.
Його герої не декларують чітких повідомлень, радше вони приймають речі такими, як вони є, і водночас намагаються побачити, чи можна зробити крок інакше. У цьому робота Котлара доступна та проста, що робить її ефективною.
Його картини природно дотримуються ліній, які працюють із домом як носієм напруги та вразливості. Якуб не ілюструє ці зв’язки, а дотримується цивільної мови сучасного живопису – жесту, який відбувається миттєво і несе в собі колір, поверхню та тінь.
Таким чином, експоновані роботи об’єднує тонка, але точна ідея, що навіть під чиїмось дахом можна знайти свій власний шлях. Іноді ми сильні, іноді ми тендітні. Обидва стани мають цінність і обидва потребують місця.