![MAx Provenzano no Fake Extreme Art: [Cargo]](https://files.hapsy.co/media/images/events/dd2720dc-1577-401e-925e-7356df35f5c6.jpg)
Ця подія завершилася!
MAx Provenzano no Fake Extreme Art: [Cargo]
Подія від: Galeria Ana Lama
Місце проведення: Júlio de Matos Hospital (Psychiatric Hospital Centre of Lisbon), Avenida do Brasil 53, Lisboa
Про подію
Зіжмакана кулька паперу, готова відправитися у смітник.
Ана Лама також подумала над тим, щоб створити своєрідний вступний текст есе, щоб представити перформанс MAx Provenzano [Cargo] у галереї Pavilhão 31, за адресою P28 . Але я не бачив, як зрозуміти тему.
МАкс Провенцано — відомий венесуельський художник-концептуаліст, який народився в 1986 році, зараз живе в Португалії. Він відомий своїми втручаннями в перформанс, інсталяцію та фотографію.
Його роботи були представлені на кількох міжнародних виставках і резиденціях, таких як Galerie 21 у Німеччині та на фестивалях перформансу, таких як Starptelpa у Латвії. Ця траєкторія також принесла йому визнання в публікаціях і нагородах на сцені сучасного мистецтва. Провенцано був включений до таких публікацій, як Contemporary Art of Venezuela Vol 2 та Emergency Index, які документують як нові, так і усталені мистецькі практики.
Серед його втручань виділяється виставка «El Tercer Mundo» (2015) у Художньому музеї Валенсії (Венесуела), яка зазнала вандалізму через критичний зміст про відносини влади між Китаєм і Венесуелою. , що стало свідченням сили та прихильності художника до соціально-політичних проблем. Варто зазначити, що, наприклад, творчість MAx Provenzano згадується в дисертації Жаїра Хосе Гауни Кіроза «Цензура підпільних спогадів у художніх музеях», на виставках «El Tercer Mundo» та «Queermuseu», про творчість MAx Provenzano».
Ана Лама (куратор) навіть думала про те, щоб створити своєрідний есеїстичний текст про MAx, але в середині процесу вона виявила, що не має ні сил, ні теоретичних інструментів для атаки. предмет. Робота Макса Провенцано перетинає багато вимірів у складному контексті дискусії про свободу вираження в музейних і мистецьких просторах, формуючи контекст травми в сучасному мистецтві.
Було важко писати про творчість М.А.Провенцано. Для Ани Лами було складно впоратися з роботою, яка мала драматичний вплив і відрізнялася від того розміру, до якого вона звикла. Вона існувала в мистецькому середовищі, сповненому свободи, середовищі, в якому лише шепіт міг заважати.
Куратор помиляється.
Зіжмакана кулька паперу, готова піти до trash.
У рамках циклу перформансу, відео та літератури, який здійснює Galeria Ana Lama, під кодовою назвою FEA, Fake ExtremeArt, ми виступимо на P28 з MAx.
< br/> Вистава [Вантаж] М.А. Провенцано (Венесуела/Португалія).
[Вантаж] — це інсталяційний перформанс або середовище, що відбувається, у якому людське тіло виконавця зіткнеться з промисловою силою навантажувача.
Ана Лама попросила мене написати цей рекламний текст від її імені. Йому не вистачило сміливості напасти на равлика за вусики. Ана Лама сказала мені, що не вважає, що має право говорити про політику. Він пояснює, що втікає від політичних питань через напади паніки...
Макс Провенцано у виставі [Вантаж], яку ми побачимо в суботу, звертається до таких вимірів, як квір-ідентичність, стан емігранта чи дегуманізації праці.
Зім'ятий куля паперу, готовий відправитися у смітник.
Ана Лама відмовляється писати цей рекламний текст, залишаючи завдання для мене принаймні готовий до такого. Його жахає порнографічна матеріальність політики, він «каже», що б там не було про матеріальність політики… Я тут забагато говорю про куратора, про тему проблем організації заходу, і менше про митець, якого ми хочемо сприймати якнайкраще.
Ана Лама не здатна протистояти рекламному тексту... Робота М.А. Провенцано... Можливо, це виправдання для кураторства Ани Лами нерішучість може бути... можливо, вона стає складною у своїй риториці, надто багато виправдання... Можливо, коли говорити про застереження Ани, проблеми, які вона має з написанням, її аналітичну параною, можливо, коли говорити на цю тему, ми досягнемо роботи MAx.
Ана Лама, як ми знаємо, окрім того, що є куратором, також є письменницею, піонером у певному типі письма. Ана та Мішель Уельбек представляють найбільший виразник спроби письменницької творчості, яку сьогодні проектують як матеріалістичний терор.
Для неї матеріалізм є справжнім руйнівником людської інтимності та духовності. Автор передає нам переважно нігілістичний і гедоністичний світогляд у постмодерній та постхристиянській Європі.
Цей «матеріалістичний жах» Ани з’являється як у текстах есе про візуальне мистецтво, так і в романах. . Він викликає філософські та естетичні концепції, які описують і посилюють сучасний моральний і соціальний занепад, змушуючи нас, у його прочитанні, терпіти вигнання як вигаданий маніфест.
Це змушує нас, Ана, у своєму матеріалістичному терорі, вимушене вигнання, в його описах, повних гіркоти, фізичної та психічної неможливості реальності. У вашому читанні ми підштовхнені до сюрреалістичного виміру миру. Для неї мирним стає лише вимір брехні та вигадки; ми поховані у світі фантастики, місці, де ми не просили бути, і де ми сприймаємо вигадки.
Зім’ятий кульку паперу, готовий відправитися у смітник.
Вона представляє себе ідеалісткою в бігах. Він боїться писати на теми, які пов’язані або були пов’язані з реальністю. Реальність стає реальністю, коли співіснують численні описи однієї події, дуже описаний вимір (на відміну від ментального виміру). Чим більше свідчень має той чи інший аспект нашого життя або чим більше він розглядається з різних точок зору, тим менше можливо спекулювати щодо цього самого виміру.
Для Ани насильство та політика характеризуються надмірною спостережливістю. Він часто говорить про уяву та творчість як про порятунок. Це не означає, що в тому, що він пише, він не викликає вимірів реальності. Навпаки, воно викликає реальне, щоб позначити на своїй шкірі шрами суб’єктивності. Співучасниками називають факти та реальних людей.
Смішно, що Ана Лама часто боїться писати про реальних людей і має манію величі та хворобливий страх бути звинуваченою в наклепі.
Це карикатура, оскільки насправді не описується негативних фактів про людей, нічого такого, що могло б спонукати когось протистояти цьому. Незважаючи на це, вона отримує безладне задоволення, приховуючи правду, яка, на її думку, залишить її скомпрометованою. Ваша уява посилює вплив речей навколо вас. Він провокує себе у своїх творах, викликаючи чужий вимір реальності, проектуючи свою вигадку на нерозуміння інших як егоїстичний акт, щось, що залишає його руки з курячою шкірою, нарцисичний страх, але незрозумілий для читача.< br/ >
Зім'ятий куля паперу, готовий відправитися у смітник.
Він називає художні запитання, які викликають у нього страх, але завжди з надією чи відчаєм, що цей страх розвіється. Цей заклик звернути увагу на світ реальності супроводжується бажанням розчавити його. Він хоче запропонувати людству неможливість журналістики, прекрасної і ніжної речі. У такому ставленні ми сприймаємо нездатність, як якщо б це була несправність машини, травма і страх перед реальністю, проекція.
Я вирішив написати цей текст, щоб оприлюднити думку М.А. Провенцано: кураторка цього заходу має травму, вона не може виконати свій обов’язок, який полягає в тому, щоб оцінити через свої твори митця, який запросив бо він боїться про нього писати.
І я думаю — що робити?
Я роблю висновок: чи варто змушувати травмованих людей, алергію на реальний світ, людей, яким часто важко справлятися з надлишком інформації?
Зім’ятий куля паперу, готовий відправитися у смітник.
Ми повинні змусити людей, я не кажу про людей, які знають вагу реальності, серйозність, і хто за стратегією релятивизує, я маю на увазі людей, яким бракує гвинта, я маю на увазі людей, які когнітивно бачать лише відносне? Наприклад, хтось, хто постійно відштовхує реальність, хто впадає в транс, коли бачить, як шари реальності розв’язуються, заплутуються, втрачають увагу, релятивують більше, ніж приймають рішення, і усвідомлюють це, йому важко дотримуватися. Якщо хтось через недолугість не може вийти з релятивізації всього.
Якщо не сприймає навіть волі більшості найближчих людей, своєї колективної моралі, моралі своїх сусідів, приймає місцеву мораль за тим менше. Якщо ви не приймете це з довірою, що ви будете робити?
Ана Лама вже зізналася мені, що вважає за краще не дотримуватися моральних норм, тому що вона не впевнена — вона боїться бути обдуреною людьми. Вона каже, що, незважаючи на те, що не виглядає так, вона рідко має особисту думку. Їй здається, що коли вона говорить, то схожа на папугу, який щось повторює. Він викидає моральні ідеї та висновки про факти, які не є його моральними ідеями чи висновками щодо фактів, і тому він не може їх прийняти. Це речі, які ви чули від друзів, у новинах або читали в книгах. Ви часто сперечаєтеся публічно, але те, що ви говорите, не ваше; Те, про що ви говорите, — це викид зайвої інформації, це тенденція, яка є у вашому розумі, колективна впертість, яка згущується у вашій голові. Це найкраще з можливих, але це блювота, це не ваше — Ана Лама надто довго думала б про щось власне.
Галерея павільйону 31, приміщення, яке просуває асоціація P28 і розташоване у психіатричній лікарні Жуліо де Матос зараз проходить виставка «Площа таксі та аеропорт» із роботами Жоао Луру та Жозе Хорхе Монтейру. Саме в такому середовищі відбудеться вистава [Cargo].
Макс Провенцано досліджує тіло та фізичний опір, стосунки між художником і публікою, межі болю та доступність розуму. Закінчив хімічний факультет UCV, його мистецький процес поділяється на два виміри: один більш тілесний, з живими (тілесними) презентаціями, а інший – архівний. З точки зору архівного виміру, він створює колекції, які також є частиною організаційного та концептуального дослідження. Це вирізняється своєю аналітичною строгістю, відображеною в її матеріальних експериментах. Часто вони відображаються в гібридному форматі файлу.
Після міграції до Мексики у 2017 році MAx розробив проект «(IM)PORTAR» у співпраці з куратором Панчо Лопезом, торкаючись питань міграції. Під впливом таких концепцій, як ситуаціонізм і dérive, він каталогізує дані та матеріали, які відображають його досвід.
21 грудня ми також можемо очікувати, що Провенцано розпочне діалог із режисером Жоао Рамосом, відповідальним за документацію та створення відеовистави на основі цього живого виступу. Це буде можливість для MAx Provenzano ще раз дослідити швидкоплинність матерії та динамічний зв’язок між його тілом, простором та ідентичністю.
Я знову відкриваю аркуш паперу й беруся за текст. < br/>
Мінібіо режисера
Жуан Рамуш (нар. 1991, Песо-да-Регуа), нащадок ангольців, живе і працює в Лісабоні. Закінчив фотографію та відео в ESART – Escola Superior de Artes Aplicadas, Каштелу-Бранко, та кіно – рухоме зображення в Ar.Co – Центрі мистецтва та візуальної комунікації, він укріпив авторські навички в монтажі, режисурі та фотографії. У своєму робочому процесі він використовує різні пристрої, від рухомих зображень до фотографії. Вигаданий і схожий на сновидіння аспект зв’язку між дослідженням звуку та візуальним захопленням свідчить про притаманну таємницю його творчості. Крім того, він присвячує себе створенню кінопрограм і курує незалежних художників у Лісабоні, публічно представляючи свої фільми на таких сесіях, як «Jornal S/Titulo», «Cosmos», «Fuso» і «Batalha».
______________________________________________
Вхід вільний M/16
Бронювання: @[email protected]
Технічні деталі:
ВИКОНАННЯ: МАКС Провенцано< br/>
КУРАТОР: Нуну Олівейра та Маргаріда Шамбель
ВІДЕОВИДІЙСТВО: Жоао Рамос
ТЕХНІЧНА ПІДТРИМКА: Ізабель Сімойнс
ВІДЕО ТА КОМУНІКАЦІЙНА ПІДТРИМКА: Габріель Мармело
КОМУНІКАЦІЙНА ПІДТРИМКА: Луїза Моранте, Тереза Мело
РЕЦЕНЗІЯ ТЕКСТУ: Хоакім Е. Олівейра
ПЕРЕКЛАД: Майя Орта
ПІДТРИМКА: Португальська Республіка - Культура DGARTES; Лісабонська міська рада; Культурний центр Гайвотас; Асоціація P28
Ана Лама також подумала над тим, щоб створити своєрідний вступний текст есе, щоб представити перформанс MAx Provenzano [Cargo] у галереї Pavilhão 31, за адресою P28 . Але я не бачив, як зрозуміти тему.
МАкс Провенцано — відомий венесуельський художник-концептуаліст, який народився в 1986 році, зараз живе в Португалії. Він відомий своїми втручаннями в перформанс, інсталяцію та фотографію.
Його роботи були представлені на кількох міжнародних виставках і резиденціях, таких як Galerie 21 у Німеччині та на фестивалях перформансу, таких як Starptelpa у Латвії. Ця траєкторія також принесла йому визнання в публікаціях і нагородах на сцені сучасного мистецтва. Провенцано був включений до таких публікацій, як Contemporary Art of Venezuela Vol 2 та Emergency Index, які документують як нові, так і усталені мистецькі практики.
Серед його втручань виділяється виставка «El Tercer Mundo» (2015) у Художньому музеї Валенсії (Венесуела), яка зазнала вандалізму через критичний зміст про відносини влади між Китаєм і Венесуелою. , що стало свідченням сили та прихильності художника до соціально-політичних проблем. Варто зазначити, що, наприклад, творчість MAx Provenzano згадується в дисертації Жаїра Хосе Гауни Кіроза «Цензура підпільних спогадів у художніх музеях», на виставках «El Tercer Mundo» та «Queermuseu», про творчість MAx Provenzano».
Ана Лама (куратор) навіть думала про те, щоб створити своєрідний есеїстичний текст про MAx, але в середині процесу вона виявила, що не має ні сил, ні теоретичних інструментів для атаки. предмет. Робота Макса Провенцано перетинає багато вимірів у складному контексті дискусії про свободу вираження в музейних і мистецьких просторах, формуючи контекст травми в сучасному мистецтві.
Було важко писати про творчість М.А.Провенцано. Для Ани Лами було складно впоратися з роботою, яка мала драматичний вплив і відрізнялася від того розміру, до якого вона звикла. Вона існувала в мистецькому середовищі, сповненому свободи, середовищі, в якому лише шепіт міг заважати.
Куратор помиляється.
Зіжмакана кулька паперу, готова піти до trash.
У рамках циклу перформансу, відео та літератури, який здійснює Galeria Ana Lama, під кодовою назвою FEA, Fake ExtremeArt, ми виступимо на P28 з MAx.
< br/> Вистава [Вантаж] М.А. Провенцано (Венесуела/Португалія).
[Вантаж] — це інсталяційний перформанс або середовище, що відбувається, у якому людське тіло виконавця зіткнеться з промисловою силою навантажувача.
Ана Лама попросила мене написати цей рекламний текст від її імені. Йому не вистачило сміливості напасти на равлика за вусики. Ана Лама сказала мені, що не вважає, що має право говорити про політику. Він пояснює, що втікає від політичних питань через напади паніки...
Макс Провенцано у виставі [Вантаж], яку ми побачимо в суботу, звертається до таких вимірів, як квір-ідентичність, стан емігранта чи дегуманізації праці.
Зім'ятий куля паперу, готовий відправитися у смітник.
Ана Лама відмовляється писати цей рекламний текст, залишаючи завдання для мене принаймні готовий до такого. Його жахає порнографічна матеріальність політики, він «каже», що б там не було про матеріальність політики… Я тут забагато говорю про куратора, про тему проблем організації заходу, і менше про митець, якого ми хочемо сприймати якнайкраще.
Ана Лама не здатна протистояти рекламному тексту... Робота М.А. Провенцано... Можливо, це виправдання для кураторства Ани Лами нерішучість може бути... можливо, вона стає складною у своїй риториці, надто багато виправдання... Можливо, коли говорити про застереження Ани, проблеми, які вона має з написанням, її аналітичну параною, можливо, коли говорити на цю тему, ми досягнемо роботи MAx.
Ана Лама, як ми знаємо, окрім того, що є куратором, також є письменницею, піонером у певному типі письма. Ана та Мішель Уельбек представляють найбільший виразник спроби письменницької творчості, яку сьогодні проектують як матеріалістичний терор.
Для неї матеріалізм є справжнім руйнівником людської інтимності та духовності. Автор передає нам переважно нігілістичний і гедоністичний світогляд у постмодерній та постхристиянській Європі.
Цей «матеріалістичний жах» Ани з’являється як у текстах есе про візуальне мистецтво, так і в романах. . Він викликає філософські та естетичні концепції, які описують і посилюють сучасний моральний і соціальний занепад, змушуючи нас, у його прочитанні, терпіти вигнання як вигаданий маніфест.
Це змушує нас, Ана, у своєму матеріалістичному терорі, вимушене вигнання, в його описах, повних гіркоти, фізичної та психічної неможливості реальності. У вашому читанні ми підштовхнені до сюрреалістичного виміру миру. Для неї мирним стає лише вимір брехні та вигадки; ми поховані у світі фантастики, місці, де ми не просили бути, і де ми сприймаємо вигадки.
Зім’ятий кульку паперу, готовий відправитися у смітник.
Вона представляє себе ідеалісткою в бігах. Він боїться писати на теми, які пов’язані або були пов’язані з реальністю. Реальність стає реальністю, коли співіснують численні описи однієї події, дуже описаний вимір (на відміну від ментального виміру). Чим більше свідчень має той чи інший аспект нашого життя або чим більше він розглядається з різних точок зору, тим менше можливо спекулювати щодо цього самого виміру.
Для Ани насильство та політика характеризуються надмірною спостережливістю. Він часто говорить про уяву та творчість як про порятунок. Це не означає, що в тому, що він пише, він не викликає вимірів реальності. Навпаки, воно викликає реальне, щоб позначити на своїй шкірі шрами суб’єктивності. Співучасниками називають факти та реальних людей.
Смішно, що Ана Лама часто боїться писати про реальних людей і має манію величі та хворобливий страх бути звинуваченою в наклепі.
Це карикатура, оскільки насправді не описується негативних фактів про людей, нічого такого, що могло б спонукати когось протистояти цьому. Незважаючи на це, вона отримує безладне задоволення, приховуючи правду, яка, на її думку, залишить її скомпрометованою. Ваша уява посилює вплив речей навколо вас. Він провокує себе у своїх творах, викликаючи чужий вимір реальності, проектуючи свою вигадку на нерозуміння інших як егоїстичний акт, щось, що залишає його руки з курячою шкірою, нарцисичний страх, але незрозумілий для читача.< br/ >
Зім'ятий куля паперу, готовий відправитися у смітник.
Він називає художні запитання, які викликають у нього страх, але завжди з надією чи відчаєм, що цей страх розвіється. Цей заклик звернути увагу на світ реальності супроводжується бажанням розчавити його. Він хоче запропонувати людству неможливість журналістики, прекрасної і ніжної речі. У такому ставленні ми сприймаємо нездатність, як якщо б це була несправність машини, травма і страх перед реальністю, проекція.
Я вирішив написати цей текст, щоб оприлюднити думку М.А. Провенцано: кураторка цього заходу має травму, вона не може виконати свій обов’язок, який полягає в тому, щоб оцінити через свої твори митця, який запросив бо він боїться про нього писати.
І я думаю — що робити?
Я роблю висновок: чи варто змушувати травмованих людей, алергію на реальний світ, людей, яким часто важко справлятися з надлишком інформації?
Зім’ятий куля паперу, готовий відправитися у смітник.
Ми повинні змусити людей, я не кажу про людей, які знають вагу реальності, серйозність, і хто за стратегією релятивизує, я маю на увазі людей, яким бракує гвинта, я маю на увазі людей, які когнітивно бачать лише відносне? Наприклад, хтось, хто постійно відштовхує реальність, хто впадає в транс, коли бачить, як шари реальності розв’язуються, заплутуються, втрачають увагу, релятивують більше, ніж приймають рішення, і усвідомлюють це, йому важко дотримуватися. Якщо хтось через недолугість не може вийти з релятивізації всього.
Якщо не сприймає навіть волі більшості найближчих людей, своєї колективної моралі, моралі своїх сусідів, приймає місцеву мораль за тим менше. Якщо ви не приймете це з довірою, що ви будете робити?
Ана Лама вже зізналася мені, що вважає за краще не дотримуватися моральних норм, тому що вона не впевнена — вона боїться бути обдуреною людьми. Вона каже, що, незважаючи на те, що не виглядає так, вона рідко має особисту думку. Їй здається, що коли вона говорить, то схожа на папугу, який щось повторює. Він викидає моральні ідеї та висновки про факти, які не є його моральними ідеями чи висновками щодо фактів, і тому він не може їх прийняти. Це речі, які ви чули від друзів, у новинах або читали в книгах. Ви часто сперечаєтеся публічно, але те, що ви говорите, не ваше; Те, про що ви говорите, — це викид зайвої інформації, це тенденція, яка є у вашому розумі, колективна впертість, яка згущується у вашій голові. Це найкраще з можливих, але це блювота, це не ваше — Ана Лама надто довго думала б про щось власне.
Галерея павільйону 31, приміщення, яке просуває асоціація P28 і розташоване у психіатричній лікарні Жуліо де Матос зараз проходить виставка «Площа таксі та аеропорт» із роботами Жоао Луру та Жозе Хорхе Монтейру. Саме в такому середовищі відбудеться вистава [Cargo].
Макс Провенцано досліджує тіло та фізичний опір, стосунки між художником і публікою, межі болю та доступність розуму. Закінчив хімічний факультет UCV, його мистецький процес поділяється на два виміри: один більш тілесний, з живими (тілесними) презентаціями, а інший – архівний. З точки зору архівного виміру, він створює колекції, які також є частиною організаційного та концептуального дослідження. Це вирізняється своєю аналітичною строгістю, відображеною в її матеріальних експериментах. Часто вони відображаються в гібридному форматі файлу.
Після міграції до Мексики у 2017 році MAx розробив проект «(IM)PORTAR» у співпраці з куратором Панчо Лопезом, торкаючись питань міграції. Під впливом таких концепцій, як ситуаціонізм і dérive, він каталогізує дані та матеріали, які відображають його досвід.
21 грудня ми також можемо очікувати, що Провенцано розпочне діалог із режисером Жоао Рамосом, відповідальним за документацію та створення відеовистави на основі цього живого виступу. Це буде можливість для MAx Provenzano ще раз дослідити швидкоплинність матерії та динамічний зв’язок між його тілом, простором та ідентичністю.
Я знову відкриваю аркуш паперу й беруся за текст. < br/>
Мінібіо режисера
Жуан Рамуш (нар. 1991, Песо-да-Регуа), нащадок ангольців, живе і працює в Лісабоні. Закінчив фотографію та відео в ESART – Escola Superior de Artes Aplicadas, Каштелу-Бранко, та кіно – рухоме зображення в Ar.Co – Центрі мистецтва та візуальної комунікації, він укріпив авторські навички в монтажі, режисурі та фотографії. У своєму робочому процесі він використовує різні пристрої, від рухомих зображень до фотографії. Вигаданий і схожий на сновидіння аспект зв’язку між дослідженням звуку та візуальним захопленням свідчить про притаманну таємницю його творчості. Крім того, він присвячує себе створенню кінопрограм і курує незалежних художників у Лісабоні, публічно представляючи свої фільми на таких сесіях, як «Jornal S/Titulo», «Cosmos», «Fuso» і «Batalha».
______________________________________________
Вхід вільний M/16
Бронювання: @[email protected]
Технічні деталі:
ВИКОНАННЯ: МАКС Провенцано< br/>
КУРАТОР: Нуну Олівейра та Маргаріда Шамбель
ВІДЕОВИДІЙСТВО: Жоао Рамос
ТЕХНІЧНА ПІДТРИМКА: Ізабель Сімойнс
ВІДЕО ТА КОМУНІКАЦІЙНА ПІДТРИМКА: Габріель Мармело
КОМУНІКАЦІЙНА ПІДТРИМКА: Луїза Моранте, Тереза Мело
РЕЦЕНЗІЯ ТЕКСТУ: Хоакім Е. Олівейра
ПЕРЕКЛАД: Майя Орта
ПІДТРИМКА: Португальська Республіка - Культура DGARTES; Лісабонська міська рада; Культурний центр Гайвотас; Асоціація P28