Nils Langhans liest aus seinem Roman „Irgendwann kommt immer ein Meer”

Його сміх, коли він лежить похований у піску Балтійського моря. Баланс накопичень, розрахований за допомогою комп’ютера Aldi зі спеціальної пропозиції. Булочки з чайної ковбаски, змащені напередодні ввечері для дороги в машині. Плями від пальців на окулярах. М’ятно-зелений морфін.

Батько все ще присутній через шість з половиною років після його смерті: як образи в пам’яті оповідача. Як генетичний слід, у його волоссі, його шкірі. Як тепле почуття. Але деякі речі випаровуються, стають розмитими, тому що ми забуваємо, а інші ми ніколи не знали. Що залишається після смерті людини? Що ми можемо зберегти, розповідаючи про нього? Як нам далі писати це самим?

Нільс Лангханс народився у Фельберті в 1990 році та живе в Берліні. Він був фіналістом 31-го Open Mike, стипендіатом Майстерні авторів прози Берлінського літературного колоквіуму та 24-го Клагенфуртського літературного курсу, а також був у шорт-листах премії Edit Essay Prize та Word Reports Promotion Prize. У якийсь момент завжди приходить море — його перший роман.