OD SOCIÁLNEJ REALITY K REALITE ZVNÚTORNENEJ

Лукіно Вісконті, Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні та П'єр Паоло Пазоліні. Кожен з авторів італійського фільму по-своєму використовує досвід руху неореалізму. Відкритий фінал, епізодична оповідь, реальна зйомка чи робота з неакторами та неакторками – усе це вони ставлять на службу стилізованому зображенню реальності. У своїх костюмованих історичних фільмах Вісконті починає критичний аналіз історії. Фелліні створює особисту міфологію у своїх картинах на межі між фантазією та реальністю. Антоніоні шукає нову геометрію сучасної людини в драматизованих історіях про емоційну хворобу. А Пазоліні поєднує багатовікові культурні традиції з парадокументальними стилізованими образами міських покидьків.

Лекція буде поєднана з показом фільму «Червона сміття» (Мікеланджело Антоніоні, 1964).
Червона Пустка — це земля, спустошена агресивними заводськими хімікатами. А ще це емоційний пейзаж героїв Мікеланджело Антоніоні, які марно борються з почуттям відчуженості, екзистенційної невизначеності та відсутності сенсу життя. У 60-х роках ХХ століття він присвятив чотири фільми, зняті у співпраці з акторською музою Монікою Вітті, кризі сучасної людини, яку режисер назвав хворобою почуттів. В останній частині тетралогії почуттів Антоніоні вперше використав кольоровий кіноматеріал, щоб відобразити внутрішній світ своєї героїні, яка переживає тривогу та депресію після автокатастрофи.