Open studio - Ewerything Returns to Quiet

Ходжу в заплавні ліси. Тут старі величні дерева перемішуються з
молодняками, їх оточують кілометри плющових лоз, молоді, які амбітно піднімаються на старі дерева, і старі здерев’янілі тіла зношених, які силою тяжіння тягне назад на землю. Час від часу дерево просто падає на інші, як
п'яний батько на дивані після повернення додому з пабу, і залишається лежати там. Великі гілки ламаються під натиском вітру або просто вже не працюють, у тріщинах виявляються всі верстви, якими вони були оповиті роками, навіть із гнилими осередками, через які давно не тече життя. Дерева піддаються власній смерті. Вона розповіла нам під час однієї екскурсії ботанічним садом.
Я зробила з картону коробку розміром 40х50х60 см і обклеїла її коричневим книжковим флокінгом, щоб якомога більше зливатися з навколишнім середовищем. Я просвердлив у мідному листі отвір діаметром 0,5 мм і зробив з нього примітивну лінзу. Я йду в заплавні ліси з великою коробкою на спині. Я прив’язую її до дерев і залишаю. Я дозволяю йому тихо злитися з навколишнім середовищем, стати частиною лісу, щоб воно шар за шаром поглинало відбите світло через маленький отвір.
Я приділяю їй весь необхідний час, не тисну на неї. Я дозволю їй розкрити навколишнє середовище у всій його формі, вона буде записувати кожен контакт, кожен кут світла, що падає на цю Землю. А. Салмінем: пише: «В епоху викопного нігілізму фотографія виступає як нагадування про Сонце, до якого викопна людина може звернутися, а не просто чекати, поки вона вимре». "Джоанна Зілінскі в книзі
Нелюдська фотографія в роздумах про фотографію йде ще далі і пропонує розуміти фотографію як процес скам'яніння, спричинене світлом, який відбувається в різних носіях. Вона далі стверджує, що: зв'язок між скам'янінням і фотографією - це не просто метафора, і що ця концепція може розповісти нам щось нове як про фотографічний засіб, так і про умови, які йому потрібні, і які також є умовами нашого існування - це світло, енергія і
сонце». (с.123)
Взимку коробці достатньо одного дня, щоб створити впізнаваний образ, але після весни час збільшується в геометричній прогресії. Іноді він висить там тиждень, вбираючи вологу дощу разом з лісом, комахи намагаються потихеньку привласнити його, поки я знову не виходжу з лісу і не везу його до міста. Результат невизначений, а його якість визначається розумінням і здатністю чуйно читати умови навколо вас.