Otvorenie letnej výstavy súčasného umenia - CHRONOMORFOGENÉZA / Erik Pánči (28.6. - 30.8.2025)

Ми запросимо вас відкрити літню виставку сучасного мистецтва під назвою ChronomorFogenesis. Мовчання, яке відбувається/ Альт. Матеріальна пам’ять, часова пам'ять/ Alt. Часові процеси
автор виставки - Ерік Парчі - словак -художник та музикант. Він вивчав інтермедіа та малювання в Академії образотворчих мистецтв та дизайну в Братиславі. Окрім мистецтва, під час пандемії він заробляв на життя арбориста - він піднімався на дерева і думав про філософію під час роботи. У своїй роботі він використовує аналоговий модульний синтезатор та п'єзоелектричне фортепіано, приймаючи музику як спосіб внутрішнього злиття - "боротися проти його власного обурення" і намагаючись втілити почуття єдності, подібно до релігійного досвіду, який знищується, коли ми намагаємось розкрити перекриття. За його особистістю і "стати кимось, поки це не може бути" ...

тривалість виставки: 28.6. -30.8.2025
Відкриття: субота 28.6.2025 -18:00, синагога
Час сприймає не як пряму лінію, а як багатовимірну мережу напруги та резонансу. Для нього реальність - це гармонія різних ритмів - і малювання способу їх захоплення. Він працює з матовими поверхнями, які не відображають світла - його твори майже хаптичні і малюють глядача. Роботи відкритого простору для різних читань: мікро- та макро, як візуально, так і тактильна, зберігаючи відкритість та множинність. Потік, але для складної сутності, яка складається з резонансу, напруженості та втручань, є, згідно з цією концепцією, гармонія гармонія Баріонської маси - це надзвичайне явище щодо неконверсії, яку вона не полегшила світ спростити, а від почуття, що лінійне розуміння реальності не вистачає світу, або через науку або за допомогою стиснення складності - і часто втрачає самим. Не тому, що я пророк, але нам ніколи не буде дозволено торкнутися чогось, що можна зрозуміти до цього нерепрезентації чи ілюстрації ідеї. Інтуїтивно, але систематично: я кладу смужки в різні конфігурації напруги, щоб створити ілюзію руху, глибокого простору, нестабільності або шарів лише подолати сприйняття глядача. Одна з моїх серій в кінці світу - це стосується напруги між смертю та продовженням фізичного світу. між мисленням і почуттям. Я сприймаю реальність як гармонію багатьох шарів одночасних можливостей, де кожне рішення створює власну версію світу. Тому я відкидаю чітке читання: мої зображення не повинні "про щось", вони відбуваються. Це поля коливань, які знаходять свій ритм, що контактує з глядачем. Я вважаю, що саме в невизначеності, переході та напруженні показано щось більш реальне, ніж у стабільній формі. Замість того, щоб щось показувати, вони трапляються самі. Вони не є картиною світу - вони сама історія.
живопис - це не мета, а процес, стан. Щось, що дотепно. У певному сенсі це також є актом протистояння: проти застою, проти тоталітаризму сенсу, проти комфорту закритого світу. Я не хочу "прокидатися" від ілюзії - тому що, можливо, вона є єдиним способом шукати.
я торкаюся хаунрологічних тонів. Я думаю про рисомний спосіб буття. Мої роботи не пропонують витоку, але залишаються в обмеженому просторі. Я залишаю напругу без вирішення. Я не веду глядача до полегшення чи визначеності. Я пропоную йому можливість сидіти всередині напруги. Не як жорстокі жести, а як акт довіри, що саме тут відбувається щось реальне. "