Ця подія завершилася!
Šárka Koudelová: Petrichor
Шарка Коуделова: Петричор
Подія від: PRÁM, Šárka Basjuk Koudelová
Місце проведення: Studio Prám, Čerpadlová 4, Praha 9
Виставки
Про подію
Запрошуємо на відкриття виставки «Петріхор» Шарко Куделової, кураторами виставки є Едіта та Світлана Маліна.
відкриття: 5/11/2024 / 18:00
виставка: 6/11 – 26/11/2024
Запах шаруватий, осаджений, не класифікований у часі . Нагадування про давно поховані процеси, відбитки, що живуть у камені і не перестають дихати. Скелет землі, твердий простір, мінеральна скринька, що може втримати в своїх обіймах все крихке. Але також звільнити, дозволити втечу або вхід. Осмос між тілом каменю та тим, що проникає в нього та з нього.
Запуск ланцюга реакцій, активація, жива соляна пам'ять. Мінерали, які чекають у спокої, пасивні та готові, оживлені першим дотиком води, першим міліметром опадів, що змішує все разом — камінь, сіль, землю. У цій взаємодії відкривається знайомий запах, який настільки тонкий у повітрі, що ми зазвичай його не помічаємо, але він активує всі наші первинні почуття. Рецептори нашого власного скелета, тіла, яке походить із тих самих мінералів, солей, запахів.
Петрихор – це земля, що відкриває рот, щоб зізнатися в присутності. Цей стародавній, неперетравний аромат — це мова без слів, повідомлення про те, що земля, камінь, сіль, зрештою, все ще активні, все ще пробуджені, все ще присутні.
Петрихор — слово звучить надто чисто, щоб це описує незайману прозору обгортку, що огортає сирим відчуттям. Це запах повільного видихання ґрунту, теплий шепіт розбудженого дощем каміння. Це аромат землі, що пробуджується, мрій, що розтопилися з пороху, давньої історії, закарбованої в камені, що ковзає в повітрі, яким ми дихаємо. Цей стародавній, вологий мускус, шарований у глибині свого походження, піднімається як тіло, майже живе, майже свідоме — і все ж, як і все земне, несе шари геологічної безчасовості.
Пам'ять речей давніший за думки, код, закарбований не в ДНК, а в самих кам’яних кістках нашого світу, встановлений, осілий, вічний. Це відлуння перших дощів у всесвіті, тих перших вод, які торкнулися бездоганного каменю і надали значення порожнечі, часу, який відраховується лише тиском одного шару на інший. Петрихор поширюється крізь ці шари, нагадуючи, що Земля — так часто нечутлива для наших органів чуття — це живе тіло, яке дихає й кипить під нами надто повільно, надто непомітно для нашого ока.
Петрихор — це реакція, яка викликає сольову пам'ять, запускає рядок, старший за саму пам'ять. Мінерали лежать нерухомо, пасивно, чекаючи, а потім оживають від першого дощу, тихого дотику шторму. При осмосі камінь змішується з ґрунтом, сіль змішується з парою. Мова країни. Не зрозумілими нам словами і навіть не зрозумілими символами, а мовою почуттів, чимось майже зрозумілим. Це нюхове шипіння світу, який ми не можемо повністю побачити, це відкриття, ворота до прихованої чутливості — швидкоплинний, атмосферний міст до того факту, що ми не лише на землі, але й поза нею.
Проект реалізовано завдяки підтримці гл. Місто Прага, Державний фонд культури Чеської Республіки та компанія Solný Obklad.
//
Запрошуємо на виставку Petrichor Шарки Куделової, куратором якої є Edita & Světlana Malina .
відкриття виставки: 5 листопада 2024 р. / 18:00
виставка: 6 листопада – 26 листопада 2024 р.
Аромат, який багатошаровий , відкладений, позачасовий. Нагадування про давно поховані процеси, про відбитки, які живуть у каменях і продовжують дихати. Скелет Землі, твердий простір, мінеральна оболонка, здатна вмістити в себе все крихке. Але також такий, який може звільнити, дозволити втечу або вхід. Осмос між тілом каменю та тим, що просочується в нього та з нього.
Ланцюгова реакція, запалювання, активація, жива пам’ять солі. Мінерали, що лежать нерухомо, пасивні й підготовлені, пробуджені першим дотиком води, першим міліметром дощу, який пронизує все — камінь, сіль, землю. У цій взаємодії відкривається знайомий аромат, настільки слабкий у повітрі, що ми рідко відчуваємо його, але він активує наші найперші почуття. Рецептори в нашій власній кістковій оболонці, наших тілах, які виникають із тих самих мінералів, солей і запахів.
Петрихор — це земля, що розкриває рот у визнанні присутності. Цей стародавній, неперетравний аромат — це мова без слів, повідомлення про те, що земля, камінь, сіль залишаються врешті-решт завжди активними, завжди активними, завжди присутніми.
Петрихор — саме слово здається занадто чистим для того, щоб це описує незайману оболонку, обгорнуту навколо сирого пульсу відчуття. Це аромат повільного видиху землі, теплий шепіт каміння, розбудженого дощем. Це запах оживаючої землі, мрій, викуваних із пороху, давньої історії, закарбованої в камені, що ковзає в повітрі, яке ми ковтаємо. Цей запах, цей давній вологий мускус
підноситься, як щось майже живе, майже усвідомлене, але, як і все земне, проноситься крізь шари геологічної безчасності.
Є спогад про речі, старші, ніж думалося, — код, вбудований не в ДНК, а в самі кам’яні кістки нашого світу, деяке відлуння власних первісних дощів у всесвіті, перші води, які торкнулися незайманої скелі та заповнили порожнечу з метою. Петрихор розповсюджується крізь ці шари, нагадуючи, що земля, яка часто не реагує на наші органи чуття, є живим тілом, яке дихає й кипить під нами надто повільно, надто непомітно для наших очей.
Петрихор — це реакція, яка пробуджує пам'ять про сіль, запускаючи ланцюг, старший за саму пам'ять. Мінерали лежать нерухомо, пасивно, чекаючи, а потім оживають від першого дощу, тихого дотику шторму. При осмосі камінь змішується з ґрунтом, сіль з парою. Це мова землі. Не словами, які ми розуміємо, і не символами, які ми можемо зрозуміти, а мовою відчуттів, чимось майже зрозумілим. Це нюхове бурчання світу, який ми не можемо повністю побачити, відкриття, портал у приховану чутливість — швидкоплинний, атмосферний міст до усвідомлення того, що ми не лише на землі, але й з неї самої.
Проект реалізується за фінансової підтримки міста Праги, Державного фонду культури Чеської Республіки та компанії Solný Obklad.
відкриття: 5/11/2024 / 18:00
виставка: 6/11 – 26/11/2024
Запах шаруватий, осаджений, не класифікований у часі . Нагадування про давно поховані процеси, відбитки, що живуть у камені і не перестають дихати. Скелет землі, твердий простір, мінеральна скринька, що може втримати в своїх обіймах все крихке. Але також звільнити, дозволити втечу або вхід. Осмос між тілом каменю та тим, що проникає в нього та з нього.
Запуск ланцюга реакцій, активація, жива соляна пам'ять. Мінерали, які чекають у спокої, пасивні та готові, оживлені першим дотиком води, першим міліметром опадів, що змішує все разом — камінь, сіль, землю. У цій взаємодії відкривається знайомий запах, який настільки тонкий у повітрі, що ми зазвичай його не помічаємо, але він активує всі наші первинні почуття. Рецептори нашого власного скелета, тіла, яке походить із тих самих мінералів, солей, запахів.
Петрихор – це земля, що відкриває рот, щоб зізнатися в присутності. Цей стародавній, неперетравний аромат — це мова без слів, повідомлення про те, що земля, камінь, сіль, зрештою, все ще активні, все ще пробуджені, все ще присутні.
Петрихор — слово звучить надто чисто, щоб це описує незайману прозору обгортку, що огортає сирим відчуттям. Це запах повільного видихання ґрунту, теплий шепіт розбудженого дощем каміння. Це аромат землі, що пробуджується, мрій, що розтопилися з пороху, давньої історії, закарбованої в камені, що ковзає в повітрі, яким ми дихаємо. Цей стародавній, вологий мускус, шарований у глибині свого походження, піднімається як тіло, майже живе, майже свідоме — і все ж, як і все земне, несе шари геологічної безчасовості.
Пам'ять речей давніший за думки, код, закарбований не в ДНК, а в самих кам’яних кістках нашого світу, встановлений, осілий, вічний. Це відлуння перших дощів у всесвіті, тих перших вод, які торкнулися бездоганного каменю і надали значення порожнечі, часу, який відраховується лише тиском одного шару на інший. Петрихор поширюється крізь ці шари, нагадуючи, що Земля — так часто нечутлива для наших органів чуття — це живе тіло, яке дихає й кипить під нами надто повільно, надто непомітно для нашого ока.
Петрихор — це реакція, яка викликає сольову пам'ять, запускає рядок, старший за саму пам'ять. Мінерали лежать нерухомо, пасивно, чекаючи, а потім оживають від першого дощу, тихого дотику шторму. При осмосі камінь змішується з ґрунтом, сіль змішується з парою. Мова країни. Не зрозумілими нам словами і навіть не зрозумілими символами, а мовою почуттів, чимось майже зрозумілим. Це нюхове шипіння світу, який ми не можемо повністю побачити, це відкриття, ворота до прихованої чутливості — швидкоплинний, атмосферний міст до того факту, що ми не лише на землі, але й поза нею.
Проект реалізовано завдяки підтримці гл. Місто Прага, Державний фонд культури Чеської Республіки та компанія Solný Obklad.
//
Запрошуємо на виставку Petrichor Шарки Куделової, куратором якої є Edita & Světlana Malina .
відкриття виставки: 5 листопада 2024 р. / 18:00
виставка: 6 листопада – 26 листопада 2024 р.
Аромат, який багатошаровий , відкладений, позачасовий. Нагадування про давно поховані процеси, про відбитки, які живуть у каменях і продовжують дихати. Скелет Землі, твердий простір, мінеральна оболонка, здатна вмістити в себе все крихке. Але також такий, який може звільнити, дозволити втечу або вхід. Осмос між тілом каменю та тим, що просочується в нього та з нього.
Ланцюгова реакція, запалювання, активація, жива пам’ять солі. Мінерали, що лежать нерухомо, пасивні й підготовлені, пробуджені першим дотиком води, першим міліметром дощу, який пронизує все — камінь, сіль, землю. У цій взаємодії відкривається знайомий аромат, настільки слабкий у повітрі, що ми рідко відчуваємо його, але він активує наші найперші почуття. Рецептори в нашій власній кістковій оболонці, наших тілах, які виникають із тих самих мінералів, солей і запахів.
Петрихор — це земля, що розкриває рот у визнанні присутності. Цей стародавній, неперетравний аромат — це мова без слів, повідомлення про те, що земля, камінь, сіль залишаються врешті-решт завжди активними, завжди активними, завжди присутніми.
Петрихор — саме слово здається занадто чистим для того, щоб це описує незайману оболонку, обгорнуту навколо сирого пульсу відчуття. Це аромат повільного видиху землі, теплий шепіт каміння, розбудженого дощем. Це запах оживаючої землі, мрій, викуваних із пороху, давньої історії, закарбованої в камені, що ковзає в повітрі, яке ми ковтаємо. Цей запах, цей давній вологий мускус
підноситься, як щось майже живе, майже усвідомлене, але, як і все земне, проноситься крізь шари геологічної безчасності.
Є спогад про речі, старші, ніж думалося, — код, вбудований не в ДНК, а в самі кам’яні кістки нашого світу, деяке відлуння власних первісних дощів у всесвіті, перші води, які торкнулися незайманої скелі та заповнили порожнечу з метою. Петрихор розповсюджується крізь ці шари, нагадуючи, що земля, яка часто не реагує на наші органи чуття, є живим тілом, яке дихає й кипить під нами надто повільно, надто непомітно для наших очей.
Петрихор — це реакція, яка пробуджує пам'ять про сіль, запускаючи ланцюг, старший за саму пам'ять. Мінерали лежать нерухомо, пасивно, чекаючи, а потім оживають від першого дощу, тихого дотику шторму. При осмосі камінь змішується з ґрунтом, сіль з парою. Це мова землі. Не словами, які ми розуміємо, і не символами, які ми можемо зрозуміти, а мовою відчуттів, чимось майже зрозумілим. Це нюхове бурчання світу, який ми не можемо повністю побачити, відкриття, портал у приховану чутливість — швидкоплинний, атмосферний міст до усвідомлення того, що ми не лише на землі, але й з неї самої.
Проект реалізується за фінансової підтримки міста Праги, Державного фонду культури Чеської Республіки та компанії Solný Obklad.