SMArt Talks: Raně avantgardní instituce ve střední Evropě: Infrastruktury umění mezi impérii

Щиро запрошуємо вас на останню лекцію осіннього семестру з циклу SMArt Talks, яку цього разу прочитає професор Марі Ракушанова. проф. Марі Ракушанова, доктор філософії, є повним професором кафедри історії мистецтва факультету мистецтв Карлового університету в Празі. Спеціалізується на історії європейського модерного та авангардного мистецтва та методах історії мистецтва. У 2023 році вона здобула професорську ступінь, у 2011 році – абілітацію, а в 2006 році – докторську ступінь з історії мистецтва в Карловому університеті в Празі. Опублікувала низку книг і статей у країні та за кордоном. Вона була куратором кількох виставок, зокрема в Галереї столичного міста Праги, Західночеській галереї в Пльзені та Моравській галереї в Брно. Вона була та є частиною дослідницьких груп низки міжнародних проектів.


🎓

Авангарди мали неоднозначне ставлення до інституційної інфраструктури, що було пов’язано з їх антисистемною спрямованістю. Також у регіоні Центрально-Східної Європи ми зустрічаємо гучні заклики авангардистів реформувати або знищувати мистецькі інституції. Проте зрозуміло, що коли сербський художник Петар Добрович закликав до знищення музеїв у 1919 році, його заклик мав іншу культурну основу, ніж подібний заклик Філіппо Томмазо Марінетті у футуристичному маніфесті, опублікованому в 1909 році в паризькій «Фігаро». У лекції буде розглянуто специфіку інституційної інфраструктури авангарду Центральної та Східної Європи першої третини 20 століття. Хоча політично регіон Центрально-Східної Європи пройшов через значну політичну трансформацію після Першої світової війни, яка проявилася головним чином у появі низки нових національних держав, культурно йому все ще доводилося змиритися з геополітичним положенням «між імперії» та їхні конкуруючі інтереси та амбіції. Середньо- та східноєвропейський авангард також мусив зіткнутися з «міжімперською» інструменталізацією культурної інфраструктури під час заснування своїх інституцій, навіть у випадках, коли її відсутність була відправною точкою. Він переміщався в просторі постійної напруги і часто підривно використовував суперечливу політику різних імперій для просування власного авангарду. Однак авангардні інституції в Центральній та Східній Європі не можна ідеалізувати, а їхню діяльність інтерпретувати виключно як результат спроби підняти голос, який замовчували в рамках «міжімперської» конкуренції. Зрештою, це не було суттю культурної та політичної програми центрально- та східноєвропейських авангардистів, і їхні інституції таким чином принесли як позитивні зміни в існуючий порядок та інфраструктуру на користь раніше маргіналізованих груп суспільства, так і збереження статус-кво або навіть його закріплення через специфічне присвоєння теорій євгеніки, расизму, женоненависництва або в окремих сегментах функціонування авангардних інституцій за рахунок використання творчої та робочої сили в ліберальному чи авторитарному капіталізмі.