Ця подія завершилася!
Ukrainische Gedichte als Antwort auf den russischen Angriffskrieg
Українські вірші у відповідь на російсько-загарбницьку війну
Подія від: Pilecki-Institut
Місце проведення: Pariser Platz, Pariser Platz, Berlin - Mitte
Квитки: Отримати
Про подію
«Вір собі, навіть у найтемнішому місці» - українські вірші як відповідь на російсько-загарбницьку війну
Тому наша наступна подія присвячена віршам українських поетів, які були написані після великомасштабного вторгнення - читають Олена П'єх та Ельвіра Невера.
08.12, 6:30 вечора | Pariser Platz 4A, 10117 Берлін | Реєстрація: https://forms.gle/VxcwVYWypqFdBmD46
Закінчується 2025 рік – ще один рік безперервного нападу Росії на Україну, недостатньої міжнародної підтримки, нібито (диктату) «миру» плани» та публічна дискусія, в якій українські голоси все ще рідко мають пряме слово.
Особливо в такі моменти зростаючої байдужості, яка є водночас нечесною та спрямованою проти власних інтересів Заходу, виникає потреба в публіцистичних та історичних класифікаціях, а також у художніх формах, які роблять реальність війни видимою та виходять із зони когнітивного комфорту. Прочитання Олени П’єх та Ельвіри Нєвєри зосереджується, зокрема, на долі українських жінок, які постраждали та страждають від воєнних злочинів.
Олена П’єх — арт-кураторка з Донбасу, яка пережила шість років російського полону. У цей час вона написала власні вірші, які дали їй сили пережити цей страшний час. У 2024 році її звільнили через обмін полоненими. Останніми роками історія її життя отримала міжнародний розголос, і її звільнення нарешті стало можливим, не в останню чергу завдяки прихильності багатьох людей.
Її донька Ізабелла, серед іншого, тісно співпрацювала з Центром документації Лемкіна, який було створено в Інституті Пілецького через кілька днів після повномасштабного вторгнення. Інститут Пілецького вже оприлюднював драматичну ситуацію на початку 2024 року в міжнародному звіті «Сексуальне насильство як зброя в російсько-агресорській війні проти України». Тоді ми опублікували власний прес-реліз зі значно більшою кількістю деталей — ви можете знайти його в оригінальній версії нижче.
Ельвіра Нєвєра — кінорежисер і засновник Existentia e.V. асоціація, яка надає гуманітарну підтримку цивільним особам у спірних районах і надає жінкам доступ до програм лікування травм. Вечір супроводжуватиме музичний супровід Ольги Приходько та її вокального ансамблю Kammertòn, які виконають твори української композиторки Вікторії Польової.
_____________________________________________________________________________
02.07.2024
Нарешті на волі: зворушлива історія Олени П’єх, яку минулої суботи звільнили з російського полону «Ця шокуюча історія зі щасливим кінцем показує, наскільки важливо чинити тиск на Росію і – навіть більше – підвищувати міжнародну обізнаність про реальність на місцях і долю в’язнів на окупованих Росією українських територіях», – каже Моніка Андрушевська, польська журналістка, репортерка та співробітниця Центру документації Лемкіна.
Ця новина викликала шалений святковий настрій у всього Інституту Пілецького. Трохи більше року тому донька Олени П’єх Ізабелла з’явилася на конференції «Переосмислення України та Європи: нові виклики для істориків» у Вільнюсі (вересень 2023) на запрошення Інституту Пілецького в Берліні, що тоді привернуло увагу ЗМІ.
Описи Ізабелли драматичного становища її матері, яка була ув'язнена місцевою проросійською сепаратистською владою, пізніше були включені до спеціального звіту Lemkin Documentation Center, підготовленого та опублікованого Інститутом Пілецького: «Сексуальне насильство як зброя в агресійній війні Росії проти України».
Примітно, що це було єдине свідчення у звіті, яке було не анонімні – задля розголосу, щоб привернути максимум уваги до долі полоненої жінки. Звіт, заснований на заявах понад 60 жінок-свідків, які зазнали або стали свідками жорстокого поводження та сексуального насильства з боку членів російських окупаційних військ, був представлений у лютому у Варшаві та в берлінському закладі Інституту Пілецького та отримав широке висвітлення в міжнародних ЗМІ.
Олена П’єх, музейний співробітник і експерт з Горлівки, була окупована так званими «проросійськими» сепаратисти» з 9 серпня 2018 р. частина Донецької обл. Коли вона вперше за шість років після звільнення змогла зателефонувати своїй улюбленій доньці з київського аеропорту, вона була помітно та глибоко зворушена – після років несправедливості, розлуки та фізичних і моральних страждань, завданих їй місцевою проросійською владою.
Її історія страждань сягає 2014 року, коли вона з дочкою покинула Донецьк і втекла до Одеси, щоб рятуватися від переслідувань. патріотичних українців. Однак через два роки мати Олени перенесла інсульт, через що Олена була змушена регулярно повертатися на окуповану територію, щоб перевірити її. Під час одного з таких візитів її заарештували місцеві проросійські окупаційні сили та згодом звинуватили у співпраці з українською владою. Суд міжнародно невизнаної «Донецької народної республіки» засудив її на показовому суді до 13 років позбавлення волі за «зраду батьківщини» – хоча П’єх наголошував, що її батьківщиною є Україна, а не Росія.
Що їй довелося пережити за ці шість років, важко уявити: її катували, неодноразово доводили до самогубства, принижували та переслідували через неї. єврейське походження. Її ображали, регулярно закидали антисемітськими образами і навіть зрізали ножем з шиї намисто із зображенням зірки Давида.
Її донька Ізабелла також жила в пеклі шість років. Протягом цього часу я була свідком і частково супроводжувала її боротьбу, її незліченні звернення, зустрічі, інтерв’ю та прохання про підтримку. І ось – нарешті – це вдалося», – написала Моніка Андрушевська у своєму профілі у Facebook через кілька годин після цієї новини.
Багато людей та інституцій робили все можливе, щоб історія Олени П’єх стала актуальною. міжнародно відомі, зокрема Єжи Гальберштадт, перший директор Музею історії польських євреїв, з ініціативи якого почала діяти Міжнародна музейна рада ICOM, а також головний рабин Польщі Міхаель Шудріх.
Моніка Андрушевська резюмує: «Ця жорстока історія зі щасливим кінцем свідчить про те, що ми ніколи не повинні втрачати надії. Ми повинні продовжувати закликати міжнародне співтовариство тиснути на Росію і не відводити очі – доля в’язнів і реальність на окупованих Росією українських територіях повинні залишатися видимими.
Інакше будуть ще жахливіші історії, але більшість із них не матиме хороший кінець. Кожен внесок, кожен текст, кожна конференція та кожна зустріч мають «Ми дякуємо всім людям доброї волі, які присвятили себе протягом багатьох років. Ми радіємо за Ізабеллу та її матір – і водночас продовжуємо боротьбу за свободу та справедливість».
Тому наша наступна подія присвячена віршам українських поетів, які були написані після великомасштабного вторгнення - читають Олена П'єх та Ельвіра Невера.
08.12, 6:30 вечора | Pariser Platz 4A, 10117 Берлін | Реєстрація: https://forms.gle/VxcwVYWypqFdBmD46
Закінчується 2025 рік – ще один рік безперервного нападу Росії на Україну, недостатньої міжнародної підтримки, нібито (диктату) «миру» плани» та публічна дискусія, в якій українські голоси все ще рідко мають пряме слово.
Особливо в такі моменти зростаючої байдужості, яка є водночас нечесною та спрямованою проти власних інтересів Заходу, виникає потреба в публіцистичних та історичних класифікаціях, а також у художніх формах, які роблять реальність війни видимою та виходять із зони когнітивного комфорту. Прочитання Олени П’єх та Ельвіри Нєвєри зосереджується, зокрема, на долі українських жінок, які постраждали та страждають від воєнних злочинів.
Олена П’єх — арт-кураторка з Донбасу, яка пережила шість років російського полону. У цей час вона написала власні вірші, які дали їй сили пережити цей страшний час. У 2024 році її звільнили через обмін полоненими. Останніми роками історія її життя отримала міжнародний розголос, і її звільнення нарешті стало можливим, не в останню чергу завдяки прихильності багатьох людей.
Її донька Ізабелла, серед іншого, тісно співпрацювала з Центром документації Лемкіна, який було створено в Інституті Пілецького через кілька днів після повномасштабного вторгнення. Інститут Пілецького вже оприлюднював драматичну ситуацію на початку 2024 року в міжнародному звіті «Сексуальне насильство як зброя в російсько-агресорській війні проти України». Тоді ми опублікували власний прес-реліз зі значно більшою кількістю деталей — ви можете знайти його в оригінальній версії нижче.
Ельвіра Нєвєра — кінорежисер і засновник Existentia e.V. асоціація, яка надає гуманітарну підтримку цивільним особам у спірних районах і надає жінкам доступ до програм лікування травм. Вечір супроводжуватиме музичний супровід Ольги Приходько та її вокального ансамблю Kammertòn, які виконають твори української композиторки Вікторії Польової.
_____________________________________________________________________________
02.07.2024
Нарешті на волі: зворушлива історія Олени П’єх, яку минулої суботи звільнили з російського полону «Ця шокуюча історія зі щасливим кінцем показує, наскільки важливо чинити тиск на Росію і – навіть більше – підвищувати міжнародну обізнаність про реальність на місцях і долю в’язнів на окупованих Росією українських територіях», – каже Моніка Андрушевська, польська журналістка, репортерка та співробітниця Центру документації Лемкіна.
Ця новина викликала шалений святковий настрій у всього Інституту Пілецького. Трохи більше року тому донька Олени П’єх Ізабелла з’явилася на конференції «Переосмислення України та Європи: нові виклики для істориків» у Вільнюсі (вересень 2023) на запрошення Інституту Пілецького в Берліні, що тоді привернуло увагу ЗМІ.
Описи Ізабелли драматичного становища її матері, яка була ув'язнена місцевою проросійською сепаратистською владою, пізніше були включені до спеціального звіту Lemkin Documentation Center, підготовленого та опублікованого Інститутом Пілецького: «Сексуальне насильство як зброя в агресійній війні Росії проти України».
Примітно, що це було єдине свідчення у звіті, яке було не анонімні – задля розголосу, щоб привернути максимум уваги до долі полоненої жінки. Звіт, заснований на заявах понад 60 жінок-свідків, які зазнали або стали свідками жорстокого поводження та сексуального насильства з боку членів російських окупаційних військ, був представлений у лютому у Варшаві та в берлінському закладі Інституту Пілецького та отримав широке висвітлення в міжнародних ЗМІ.
Олена П’єх, музейний співробітник і експерт з Горлівки, була окупована так званими «проросійськими» сепаратисти» з 9 серпня 2018 р. частина Донецької обл. Коли вона вперше за шість років після звільнення змогла зателефонувати своїй улюбленій доньці з київського аеропорту, вона була помітно та глибоко зворушена – після років несправедливості, розлуки та фізичних і моральних страждань, завданих їй місцевою проросійською владою.
Її історія страждань сягає 2014 року, коли вона з дочкою покинула Донецьк і втекла до Одеси, щоб рятуватися від переслідувань. патріотичних українців. Однак через два роки мати Олени перенесла інсульт, через що Олена була змушена регулярно повертатися на окуповану територію, щоб перевірити її. Під час одного з таких візитів її заарештували місцеві проросійські окупаційні сили та згодом звинуватили у співпраці з українською владою. Суд міжнародно невизнаної «Донецької народної республіки» засудив її на показовому суді до 13 років позбавлення волі за «зраду батьківщини» – хоча П’єх наголошував, що її батьківщиною є Україна, а не Росія.
Що їй довелося пережити за ці шість років, важко уявити: її катували, неодноразово доводили до самогубства, принижували та переслідували через неї. єврейське походження. Її ображали, регулярно закидали антисемітськими образами і навіть зрізали ножем з шиї намисто із зображенням зірки Давида.
Її донька Ізабелла також жила в пеклі шість років. Протягом цього часу я була свідком і частково супроводжувала її боротьбу, її незліченні звернення, зустрічі, інтерв’ю та прохання про підтримку. І ось – нарешті – це вдалося», – написала Моніка Андрушевська у своєму профілі у Facebook через кілька годин після цієї новини.
Багато людей та інституцій робили все можливе, щоб історія Олени П’єх стала актуальною. міжнародно відомі, зокрема Єжи Гальберштадт, перший директор Музею історії польських євреїв, з ініціативи якого почала діяти Міжнародна музейна рада ICOM, а також головний рабин Польщі Міхаель Шудріх.
Моніка Андрушевська резюмує: «Ця жорстока історія зі щасливим кінцем свідчить про те, що ми ніколи не повинні втрачати надії. Ми повинні продовжувати закликати міжнародне співтовариство тиснути на Росію і не відводити очі – доля в’язнів і реальність на окупованих Росією українських територіях повинні залишатися видимими.
Інакше будуть ще жахливіші історії, але більшість із них не матиме хороший кінець. Кожен внесок, кожен текст, кожна конференція та кожна зустріч мають «Ми дякуємо всім людям доброї волі, які присвятили себе протягом багатьох років. Ми радіємо за Ізабеллу та її матір – і водночас продовжуємо боротьбу за свободу та справедливість».