Uma alegoria da Arte Contemporânea - Conferência por José Bragança de Miranda

Конференція Хосе Браганса де Міранда
29 березня
15: 30 год у аудиторії Mac/CCB

алегорія сучасного мистецтва

парадоксально, що дифузна криза перетинає ідею сучасного мистецтва, тоді як твори мистецтва множиться і розповсюджуються. У момент перетворення на 1970 рік Адорно заявляє, що "стало проявляється, що все, що стосується мистецтва, вже не очевидно, як сам по собі, так і у його стосунках з цілим, і навіть його правом на існування". Різні естетики, які вони прагнули думати про неї, провалювались послідовно, перш за все за відмову художників будь -якого естетичного судження, а також тому, що інституційний центр мистецтв - музей - втрачав сили, ніби відбулося своєрідне ухилення. Поточні спроби використовувати політику як критерій є більшою проблемою, ніж рішенням, оскільки без сили мистецтва Arché зводиться до простого допоміжного бойовика війни. За цих обставин єдиний критерій, який, здається, залишається, - це "витвір мистецтва", кожен за своєю унікальністю створює перехідну естетику, вигадуючи поняття, визначаючи їхні зустрічі та розбіжності в реальному. У цьому сенсі кожна робота, будучи унікальною, спонтанно створює алегорію мистецтва. Все це робить обов'язково, але з таємничих причин не все робить однаково, і вони не мають однакової сили. Це те, що буде прагнути показати. В даний час він є професором університету Лусофон, де виконує функції ректора. Він викладав у сферах теорії культури, сучасного мистецтва та теорії медіа. Автор численних нарисів у найрізноманітніших сферах сучасної культури, їхні публікації виділяють лише аналітичні книги сучасної, політики та сучасності, особливостей. Нариси про сучасну культуру, теорію культури, синтез, Альбукерке Мендес або запал мистецтва, нескінченне падіння, доставка. Філософські експерименти в блогах, тілі та іміджі та Хорхе Молдер, Сузір'я: Нариси культури та техніки в сучасному (Documenta, 2023). Цикан. ECATI
Цей цикл-це партнерство між культурним центром та Белемом та Школи спілкування, архітектури, мистецтв та інформаційних технологій (ECATI) та Центром досліджених комунікацій, культури та нових технологій (Cicant) Центру Лузофона-Універсистства Лісабона.
Мета цього партнерства - пов’язати академічну та наукову продукцію з громадою, забезпечуючи можливість передачі знань, доказуючи як простір множини. Дія, що кожна установа здійснює можливість тематичних синергій, починаючи від образотворчого мистецтва, кіно, стільникового мистецтва та звукового мистецтва, спілкування та культури, архітектури та нових цифрових пристроїв.
Ці щорічні конференції відбудуться в культурному центрі Белема раз на місяць, субота, 15:30 в аудиторії Mac/CCB та з програмою, яка триває між березень по грудень.

мистецтво 21 століття…? Інші простори: креативні маржі.

У 1926 році історик і теоретик мистецтва Карл Ейнштейн публікує в Берліні у знаменитому пропі-Верлаг, мистецтво ХХ століття. Дуже рано, багато думали. Прямо в перших пунктах твору Ейнштейн торкається проблеми, яка, здається, повторюється зараз, "скептицизму цього часу". Мистецтво, оскільки воно діє від реального і над ним, є будівельною компанією та налаштуванням реального, оскільки вона організовує її, реорганізуючи свої предмети навколо законів, які існують не в природі, а лише в творчому приводі людини; Тому що лише мистецтво має силу "перетворити речі на знаки, які ніколи не бачили" (Карл Ейнштейн). Ця характеристика розуміється, тому що для Ейнштейна завжди було, і особливо, віддалятися від свого часу, створювати відстані, щоб думати, хотіти вийти за рамки історичного часу, шукаючи тимчасову одночасно способів бачити, як історія раніше створила, «обов'язок», говорить у мистецтві ХХ століття, «перетворення людської діяльності та сприйняття». Для Ейнштейна все було кинуто у форми розладу візуальності та організації зображень, очікуючи значної частини переломів, які в тому ж столітті стали виробляти і досі існувати сьогодні. Саме ця форма реорганізації бачення збирає всередині себе концепцію галюцинаційного, елемента, який належить йому як інструменту, який дозволяє відтворювати нові способи бачити, а не засоби чи інструмент, який надає вам форми, проектують ідеї чи відчуття, але це спричиняє модифікації зовнішнього вигляду і, роблячи це, створює нові способи бачити, що відтворюють власну реальність. Тому для цього мистецтво завжди є, порядок політика. Використання концепції галюцинаційного позначає, в Ейнштейні, до складних психічних процесів, що з'єднують суб'єктивні умови та об'єктивні умови, психічні процеси та перцептивні явища, соціальні явища. Коли виробляються галюцинаційні, вони трапляються для цих процесів реакцій між психікою та біологічним явищем, виробляючи ці реакції Трансвітус, концепція, що виходить за рамки простого визначення мистецтва як чогось водонепроникного, повністю визначеного. Серед цих можливостей ми хочемо подумати, через століття ситуація мистецтва в 21 столітті, і для цього не тільки Карл Ейнштейн кидає нам виклик, а також приходить на гру, відомого твердження, що іноді повторюється в останній Центурії, Семюелем Беккеттом у дуже пов'язаному титулі з тим, що ми пропонуємо: "Це кінець, який є найгіршим, тоді кінцем, кінцем -це найгірше" (L'dermable