Vernisáž: Júlia

Кошицький самоврядний край та Східнословацька галерея запрошують на відкриття виставки Júlia, яке відбудеться 1 липня 2026 року в приміщенні Східнословацької галереї за адресою Hlavná 27 у Кошице.

Відкриття: 1.7.2026, 18.00
Куратор: Міро Клебан
Тривалість виставки: 2.7.2026 – 4.10.2026
Зал C, Hlavná 27, Кошице

Історія Юлії Бартушової, народженої Неметова (1904, Окоч – 1990, Штурово), належить до тих рідкісних доль, у яких мистецька творчість стає не професією чи свідомим життєвим вибором, а природним завершенням життєвого досвіду. Малювати почала лише після сімдесяти років, коли отримала від дітей олійні фарби. Непомітна на перший погляд подія стала поштовхом для створення великої картини, яка сьогодні є унікальним внеском у словацьке інстинктивне мистецтво другої половини 20 століття.

Юлія не була художницею за освітою. Вона не знала ні академічних правил композиції, ні сучасних художніх теорій. Її творчість виникла не з потреби увійти у світ мистецтва, а з потреби поговорити. Сама вона неодноразово наголошувала, що з кожним образом пов’язаний певний спогад, подія чи досвід. Для неї картини означали окремі візуальні розділи особистої історії. У цьому сенсі її творчість можна розуміти як малярську автобіографію, в якій індивідуальна пам’ять трансформується в колективний досвід покоління, яке виросло на селі початку 20-го століття.

Її сцени відображають сільські подвір’я, тварин, весілля, сімейні свята, ліси, ставки чи спогади дитинства. Однак, при найближчому розгляді, це не є простим документуванням реальності. Юлія Бартушова малює не те, що бачить, а те, що запам’ятовує. На її картинах час не розвивається лінійно. Окремі події повертаються як інтенсивні внутрішні образи. Перспектива підкоряється наративу, масштаб об'єктів емоційної значущості, а композиція - логіці пам'яті. Тому її картини виходять за рамки традиційно зрозумілого інтуїтивного живопису. Крім спонтанності й безпосередності народного художнього вислову, знаходимо в них ще й особливу мрійливість, поетичне перетворення дійсності. Повсякденний світ набуває характеру внутрішнього театру, в якому реальність зливається з уявою, пам'яттю та бажанням. У цьому відношенні її творчість можна розглядати як дивовижний перетин інстинктивного мистецтва та особливої ​​форми магічного реалізму.

Велику цінність для інтерпретації її творчості мають збережені письмові матеріали та сценарій документального фільму «Намальовані сни». Мотив живопису як форми звільнення неодноразово з’являється в текстах. «Картинки почали служити мені засобом оповідання, — згадує автор. Для неї малювання стало способом знову пережити своє дитинство, позначене ранньою втратою матері, спогади про воєнні події, сімейне життя та оточення південної Словаччини. Тому її образи неможливо відокремити від оповіді. Вони виникають як візуальні еквіваленти спогадів і розвиваються подібно до народних наративів – асоціативні, епізодичні та без потреби в хронологічній точності.

Стосунки Юлії Бартушової з її сином, академічним скульптором Юраєм Бартушем (1933 – 2025), однією з найважливіших особистостей словацького післявоєнного мистецтва та ключовою фігурою словацького мистецтва. Мистецька сцена Кошице створює особливий шар виставки. На перший погляд, це два протилежні художні світи. Тоді як Юрай Бартуш сформував мову концептуального мистецтва, дії, експерименту та аналітичного мислення про простір і матерію, його мати створювала інтуїтивні картини, засновані на особистому досвіді та пам’яті. Проте, якщо поглянути глибше, між ними можна знайти спільне: віра в те, що мистецтво — це не окраса світу, а спосіб його пізнання та запису. Обидва знайшли у своїй творчості інструмент екзистенціального вираження, хоча використовували діаметрально різні художні засоби.

У цьому контексті також пропонується паралель із Джулією Воргол, матір’ю Енді Воргола. Вона також увійшла в історію мистецтва насамперед через стосунки з сином, але при цьому зберегла власну творчу ідентичність. Подібність полягає не в стилі чи мистецьких амбіціях, а в здатності перетворювати повсякденний досвід на автентичне мистецьке вираження.

Виставка у Виходословацькій галереї представляє Юлію Бартушову не як «матір важливого художника», а як оригінального автора, який знайшов свою художню мову у віці, коли життєві історії зазвичай закриваються. Її картини не виникали з бажання визнання чи свідомої мистецької стратегії. Вони є результатом потреби зберегти світ, який зникав на наших очах. Тому вони й досі зберігають виняткову правдивість, людяність і вміння спілкуватися між поколіннями. Через них відкривається не лише історія однієї жінки, а й ширша картина культурної пам’яті, в якій особисте стає універсальним.

1. 7., 18.00—19.00, зал C, Hlavná 27, Košice
Вхід вільний.