Ця подія завершилася!
Zhromaždenie za odvolanie Tibora Gašpara stíhaného vo viacerých kauzách z postu poslanca NRSR
Збори за звільнення Тібора Гашпара, притягненого до кримінальної відповідальності, з посади депутата НРСР
Подія від: Antifico 1, Julius Kovacs
Місце проведення: Svätoplukovo námestie, Nitra - Nitra
Теми: Протести
Про подію
Організовує RNDr. Юліус Ковач, ймовірно, перший політичний в'язень у Словаччині.
Чому я не здаюся, навіть якщо моє власне минуле та оточення дають мені ляпаса? І прошу поділитися.
Друзі, нещодавно один знайомий дорікнув мені, що те, що я роблю на каналі «Блакитний зайчик», це просто кричання на вітер.
Він сказав мені, що я маю лажати, тому що я більше не буду допомагати цій державі і вони мене просто знову закриють. він будував хрест Яну та Мартіні у Великій Мачі, і чому я боровся за збереження питної води для мільйонів людей, коли система врешті-решт зачинила мене в Леопольдові на 140 днів і зробила злочинцем.
Коли я слухав його, я згадав відомий спогад часів приходу Адольфа Гітлера: коли закрили перші групи незручних, усі мовчали, тому що це їх не стосувалося. І врешті-решт, коли прийшов жорстокий нацизм, за пригноблених уже не було кому заступитися.
Саме так діє повзучий тоталітаризм. Якщо сьогодні ми всі мовчки сидітимемо вдома на спині і говоримо собі, що «це не має сенсу», ми прокинемося в державі з колючим дротом, звідки молодь може втекти лише нелегально.
Багато людей сьогодні воліють тихо сміятися, видавати це за «розумне» і говорити мені: «Юла, ти будеш одна на протесті в Нітрі проти Гашпара, а якщо тебе буде більше, вони розженуть вас і закриють».
Добре, нехай сміються. Але якщо вам не подобається політика, яка сьогодні тут відбувається, не сидіть вдома і не гидіть тим, хто ще має сміливість боротися!
Якщо ви вважаєте, що ми на вулицях робимо це неправильно, покажіть нам, як це робити правильно! Не критикуйте з дивана, прийдіть і покажіть дію. Я хочу жити в державі, де порядність і правда не є злочином.
Багато років тому одна мудра людина сказала мені: «Якщо ти впевнений, що робиш правильно, роби це. Зупинися, подивися, чи хтось із тобою йде. Якщо ніхто не йде, не має значення. Продовжуй навіть сам, тому що твоє внутрішнє переконання та совість не дозволять тобі діяти інакше».
Тому я в п’ятницю. Я буду стояти в Нітрі 12 червня. За Яна, за Мартіну, за справедливість і за майбутнє цієї держави. До зустрічі на барикадах правди, друзі!
Ми будемо там максимум годину, потім підемо вулицею Štefániková перед районним пам’ятником визволення, а точніше вбивцям мирного населення Нітри в останні дні Другої світової війни. І ми розповімо правду про те, що насправді сталося того дня, 26 березня 1945 року.
Вони знищили половину міста, знищили старий театр, а наступного дня вони розстріляли Нітранський замок і вбили там 5 священнослужителів.
Ми не будемо вклонятися і не класти вінки, ми запалимо свічки за 345 жертв бомбардування Нітри та 6000 убитих єврейських громадян Нітри, які загинули в концентраційних таборах і були завантажені у вагони для худоби своїми співгромадянами, охоронцями та будь-якими дверима були закриті, вони були пограбовані Арізоною.
Це ганьба, що ці події відзначаються і це проявляється завдяки тим, хто вбивав.
Чому я не здаюся, навіть якщо моє власне минуле та оточення дають мені ляпаса? І прошу поділитися.
Друзі, нещодавно один знайомий дорікнув мені, що те, що я роблю на каналі «Блакитний зайчик», це просто кричання на вітер.
Він сказав мені, що я маю лажати, тому що я більше не буду допомагати цій державі і вони мене просто знову закриють. він будував хрест Яну та Мартіні у Великій Мачі, і чому я боровся за збереження питної води для мільйонів людей, коли система врешті-решт зачинила мене в Леопольдові на 140 днів і зробила злочинцем.
Коли я слухав його, я згадав відомий спогад часів приходу Адольфа Гітлера: коли закрили перші групи незручних, усі мовчали, тому що це їх не стосувалося. І врешті-решт, коли прийшов жорстокий нацизм, за пригноблених уже не було кому заступитися.
Саме так діє повзучий тоталітаризм. Якщо сьогодні ми всі мовчки сидітимемо вдома на спині і говоримо собі, що «це не має сенсу», ми прокинемося в державі з колючим дротом, звідки молодь може втекти лише нелегально.
Багато людей сьогодні воліють тихо сміятися, видавати це за «розумне» і говорити мені: «Юла, ти будеш одна на протесті в Нітрі проти Гашпара, а якщо тебе буде більше, вони розженуть вас і закриють».
Добре, нехай сміються. Але якщо вам не подобається політика, яка сьогодні тут відбувається, не сидіть вдома і не гидіть тим, хто ще має сміливість боротися!
Якщо ви вважаєте, що ми на вулицях робимо це неправильно, покажіть нам, як це робити правильно! Не критикуйте з дивана, прийдіть і покажіть дію. Я хочу жити в державі, де порядність і правда не є злочином.
Багато років тому одна мудра людина сказала мені: «Якщо ти впевнений, що робиш правильно, роби це. Зупинися, подивися, чи хтось із тобою йде. Якщо ніхто не йде, не має значення. Продовжуй навіть сам, тому що твоє внутрішнє переконання та совість не дозволять тобі діяти інакше».
Тому я в п’ятницю. Я буду стояти в Нітрі 12 червня. За Яна, за Мартіну, за справедливість і за майбутнє цієї держави. До зустрічі на барикадах правди, друзі!
Ми будемо там максимум годину, потім підемо вулицею Štefániková перед районним пам’ятником визволення, а точніше вбивцям мирного населення Нітри в останні дні Другої світової війни. І ми розповімо правду про те, що насправді сталося того дня, 26 березня 1945 року.
Вони знищили половину міста, знищили старий театр, а наступного дня вони розстріляли Нітранський замок і вбили там 5 священнослужителів.
Ми не будемо вклонятися і не класти вінки, ми запалимо свічки за 345 жертв бомбардування Нітри та 6000 убитих єврейських громадян Нітри, які загинули в концентраційних таборах і були завантажені у вагони для худоби своїми співгромадянами, охоронцями та будь-якими дверима були закриті, вони були пограбовані Арізоною.
Це ганьба, що ці події відзначаються і це проявляється завдяки тим, хто вбивав.